Сильні сім’ї збирають набагато більший взяток, ніж сім’ї слабкі. Дворазове зростання сили сім’ї викликає майже триразовий приріст меду, а чотириразове збільшення сім’ї спричиняє шестикратний приріст меду. Сильній сім’ї для досягнення максимальної кількості бджіл достатньо два місяці, тоді як слабкій потрібно більше трьох місяців. Бджоли із сильної родини потужніші фізіологічно, довше живуть, оскільки виховуються в кращих температурних умовах та отримують більше їжі. Бджоли із сильних сімей менше зношуються: на одну робітницю припадає менше личинок для виховання, менших витрат енергії потребує обігрів та вентиляція гнізда, а отже, менше витрачається меду та сил. Крім того, у сильній родині менший відсоток бджіл зайнятий доглядом за личинками та прибиранням вулика. Абсолютна кількість бджіл, зайнятих у сильній сім’ї медозбором, значно більша, ніж у сім’ї слабкої. Як правило, сильна сім’я приносить щодня стільки нектару, що вистачає на накопичення запасів.
Зайнятим бджолам не до роїння. Слабка сім’я за таких самих умов збирає в кілька разів менше взятку. При цьому більше меду витрачається на власні потреби і сім’я може швидко впасти в роєвий настрій. Ось чому утримання на пасіці лише сильних сімей — один із найважливіших антироєвих заходів. Крім того, у сильних сім’ях всі інші методи запобігання роїнню реалізуються ефективніше.
Але якщо на околицях пасіки дуже маленький медозбір, і для багатьох бджіл просто не вистачає взятку, зростання сили сім’ї не тягне за собою збільшення її медової продуктивності.
Складальниці змушені збільшувати радіус польотів, тим самим зменшуючи ефективність своєї роботи. Така сама ситуація може виникнути там, де розташовано дуже багато пасік.
Вихід:
1) задовольнятися менш продуктивними слабкими сім’ями
2) утримувати менше сімей, але сильніших.
Другий варіант краще, оскільки, окрім зменшення трудомісткості робіт на пасіці, гарантує зменшення споживання меду бджолами для своїх потреб. Якщо розвиток сімей не синхронізований з періодами медозборів, пасіка недоотримає меду, а після взятку залишаться бджоли, які вже не зможуть збирати нектар (бо його не буде). Причому на виховання цих бджіл сім’я витрачала мед та енергію в саму «гарячу» пору медозбору. У більшості випадків бджоляр повинен співвіднести розвиток сім’ї з очікуваним медозбором (з урахуванням його виду та рясності).
Сильною називається сім’я, яка налічує на початку медозбору близько сорока-п’ятдесяти тисяч (чотири-п’ять кілограмів) бджіл. Для досягнення такої сили протягом тридцяти днів до початку медозбору у сім’ї має прибувати по 1500 дорослих бджіл. Це означає, що відкладення необхідних для цього яєць має розпочатися на 21 день раніше (21+30=51). У нашому кліматі матки досягають такого темпу нескості не раніше 10 травня. Отже, сорок-п’ятдесят тисяч особин у сім’ї очікується до 25—30 червня. При використанні медозборів, що починаються після 15 червня, сім’ї можуть дійти необхідної сили самостійно, проте бджоляр повинен створити їм усі умови для повного розвитку. Якщо медозбір починається рано, наприклад, 5 червня, матка має відкладати по 1500 яєць щодня, починаючи з 15 квітня. Ще більш ранній медозбір буває з квітучих садів, кульбаби, ріпаку озимого — наприкінці квітня-травні. Інтенсивне розмноження повинне в цьому випадку початися вже на початку — у середині березня, тобто тоді, коли на багатьох пасіках ще не відбувся весняний обліт. У результаті моменту початку взятків сім’я немає ні достатньої сили, ні необхідної структури.
Дмитрієва Уляна
“Вибрані 600 практичних порад. Бджільництво”
Перш ніж розпочати розмову про застосовувані навесні методи прискорення розвитку сімей, варто нагадати, що жоден із них не замінить відповідної підготовки сімей до зимівлі. Хороших ефектів можна досягти тільки тоді, коли сім’ї сильні і мають великі запаси меду і пилку.
Класичний спосіб прискорення весняного розвитку бджолиних сімей — щоденне спонукальне, або стимулююче підживлення невеликими порціями (0,5—1 склянка) рідкого сиропу.
Таке підживлення імітує надходження нектару і спонукає бджіл інтенсивніше годувати матку. Незважаючи на широке поширення, це не найкращий метод, причому трудомісткість – не найголовніший його недолік. Підгодівля, розпочата ранньою весною, може бути причиною загибелі багатьох бджіл, які, ошукавшись появою «нектару», вилітають з вулика на пошуки пилку і гинуть від негоди. Підживлення потрібно було б робити тільки в теплі дні, які підходять для польотів, а таких днів навесні небагато. Крім того, бджоли, збуджені надходженням корму, стають схильними до крадіжки, особливо якщо підживлення ведеться щодня.
У великих бджільницьких господарствах підживлення такого типу ведеться тільки у випадку, коли потрібно дати бджолам ліки (наприклад, проти інфекційної хвороби), які потрібно розводити цукровим сиропом.
Фахівці радять 1-2 рази дати бджолам після обльоту теплий сироп (ситу) як засіб, що сприяє очищенню сімей від збудників нозематозу.
Таке підживлення стимулює бджіл після зимового відпочинку та сприяє повному очищенню травного тракту. На сім’ю дають не більше 0,5-0,75 л сиропу, за один або два рази, у підігрітому вигляді, у вечірні години. У районах із запізнілою весною та ранніми медозборами таке підживлення може справді прискорити весняний розвиток. Найкращі результати можна отримати, якщо замість цукрового сиропу приготувати сироп із додаванням меду (зрозуміло, отриманого від здорових сімей). Коли ставлять годівниці, потрібно простежити, щоб не переохолодити гніздо.
Недоліків вищезгаданого методу позбавлений інший спосіб: підживлення роздрукованими медовими стільниками, що знаходяться у вулику.
Таке підживлення дозволяє бджолам щедріше харчуватися. Внаслідок цього вони виділяють більше молочка та інтенсивніше годують матку. Розтин осередків найзручніше робити спеціальним валиком з набитими рядами гвоздиками. У процесі роботи валик обполіскують у воді, щоб не залучати бджіл-крадіїв, а також для того, щоб змивати крихти воску, що налипли на валик, і мед. Якщо валика немає, можна скористатися вилковим пасічним ножем або навіть загнутою стороною бджільницької стамески.
Технологія цього підживлення дуже проста. Швидко відсувають (на 8-10 см) бічний утеплювальний мат і перебирають стільники до першого з розплодом. Останній стільник з медом (найближчий до стільників з розплодом) швидко розкривають валиком (стільник не виймають, валик прокочують у двох напрямках) з боку гнізда на поверхні 1-2 кв. дм.
За хорошої організації праці операція триває не довше 1 хвилини. Через 5-6 днів підживлення повторюють. Зазвичай до цього часу розкритий сот вже повністю засіяний, тому подібним чином відкривають наступний. Підживлення можна почати відразу після обльоту і продовжувати до появи перших медозборів. Виготовляється у будь-яку погоду, оскільки не провокує бджіл на виліт і не викликає крадіжки, а коротке розтин вулика не переохолоджує гнізда.
Ще менш трудомістка весняна стимуляція маток у багатокорпусних вуликах.
Зимівка сім’ї протікає у двох корпусах. Переконавшись після першого обльоту, що у верхньому корпусі розташований переважно друкований розплід, корпуси міняють місцями. Матка переходить у верхній корпус і починає тут яйцекладку. Більшість запасів знаходиться під відкритим розплодом. Бджоли переносять мед у верхній корпус, при цьому краще харчуються. Термін перестановки корпусів варіюється в залежності від погодних і кліматичних умов (для регіонів з помірним кліматом — кінець квітня — початок травня, у тепліших регіонах — на 2 тижні раніше). Відразу після обльоту у верхньому ярусі багато корпусного вулика можна розкрити кілька кв. дм сотів з медом, так само, як у вуликах інших типів.
Ще один різновид стимулюючої підгодівлі – підживлення тестом. Вона зручна тим, що не вимагає частого втручання у життя вулика і не викликає крадіжки.
Однак тісто повільніше засвоюється бджолами, для його розщеплення вони змушені використовувати велику кількість ферментів, що виділяються травними залозами, а також приносити воду. Тому отримані результати можуть бути дуже різними, залежно від місцевих умов, погоди та сили сімей, що підгодовуються. На думку деяких бджолярів, цукрово-дріжджове тісто, що дається бджолам перед обльотом, може несприятливо впливати на розвиток сім’ї або не сприйматися бджолами. Підживлення після обльоту дійсно збільшує темп яйцекладки, але не підвищує продуктивність.
Цукрово-дрожжеве тісто та цукрово-медове тісто дається бджолам безпосередньо після обльоту (0,5-1 кг на 1 родину). Бджоли-працівниці переробляють цю кількість протягом 7-14 днів. Якщо стоїть хороша погода, а медозбору ще немає, підживлення можна повторити.
Це підживлення не може замінити підживлення білкове. Кількість білка, що міститься в дріжджах, дуже мало в порівнянні з весняною потребою бджіл в білку. Ніяка підгодівля не в силах замінити пергу чи пилок; ніяке підживлення не буде ефективним, якщо в гнізді немає запасів пилку. Інтенсивний розвиток сімей, які відчувають «пилковий» голод, можливий лише після того, як цей голод буде вгамований пилком, що приноситься з рослин.
Подбати про запаси перги у бджолиній родині належить з осені, про це вже йшлося. Однак якщо в магазині є стільники з пергою, ними можна скористатися і навесні, розширивши гніздо.
Можна замінити сот із залишками меду на хороший стіл з пергою, зігрівши його в теплому приміщенні. Сот поміщають між стільниками з розплодом, щоб він був у зоні яйцекладки. Бджоли швидко «оприбуткують» нагрітий сот, а вийнятий мед можна розкрити і помістити між роздільною дошкою та матом. При необхідності бджоли будуть приносити його звідти і витрачати. Залишену провесною за роздільною дошкою пергу бджоли в гніздо не переносять.
Ще один спосіб інтенсифікувати розмноження – полегшити бджолам обігріву гнізда, звузивши вулички між рамками до ширини 8-9 мм.
Міжрамкові прокладки повертають на 90* до зимового положення міжрамкових прокладок (розміри прокладок — 8×12 мм). Звуження вуличок застосовують у слабких сім’ях із меншим числом бджіл.
Метод посилення розмноження, що зветься Блінова, полягає у відділенні рамок з розплодом від інших рамок.
Гніздо, як завжди, розташовується навпроти льотка, але складається тільки із сотів із розплодом. Гніздо обмежують розділювальною дошкою, а безпосередньо за дошкою поміщають стільники із запасами, до яких бджоли переходитимуть під дошкою. Вулик добре утеплюють з боків та зверху. Якщо в частині з розплодом мало вільних осередків або не вистачає пилку, гніздо слід розширити на 1 сот для розплоду або дати запаси перги. У частині із запасами можна помістити сот для накопичення нектару (далеко від гнізда частини). У разі зростання медозбору він запобігатиме заливанню нектару в комірки сотів гнізда. У сформованому таким чином гнізді легко обігріти розплід, зібраний у невеликому обсязі. Бджоли легко добираються до запасів і при необхідності переносять мед у гніздову частину. При оглядах та роздруківці стільників гніздо не переохолоджується, тому що розкривається лише магазинна частина. У міру розвитку сім’ї та поступового підвищення температури поза вуликом гніздо 1-2 рази розширюють на 1 рамку, який переносять через розділову дошку. Потім її зовсім прибирають. У сильних сім’ях обігрів розплоду не становить проблеми, оскільки бджоли покривають усі стільники. Не треба у сильних сім’ях і звужувати вулички.
Найкраща гарантія гарного розвитку навесні – зимівля сильної родини.
Якщо після зимівлі деякі родини сильно ослабнуть, потрібно якомога раніше поєднати їх у сильні та повноцінні. Це роблять одразу після головного весняного огляду.
Дмитрієва Уляна
“Вибрані 600 практичних порад. Бджільництво”
Трапляється, що бджоли зовсім не виходять зі своїх вуликів, особливо якщо стоїть не дуже хороша погода.
Такі вулики треба прослухати. Якщо бджоли відгукуються рівно і сильно, значить, сім’я перезимувала дуже добре і може не поспішати з обльотом. На невеликих пасіках такі сім’ї дають спокій. У великих бджільницьких господарствах з метою кращої організації праці подібні сім’ї провокують на обліт, розширюючи льоток, знімаючи з вулика дах, турбуючи бджіл стукотом і т.д.
Якщо бджоли відгукуються слабко або взагалі не відгукуються, потрібно відразу ж провести огляд. Можливо, сім’я голодує, ослабла від будь-якої хвороби чи загинула. Вулик із загиблою сім’єю відразу ж виносять з пасіки та вживають заходів, щоб у нього не залітали бджоли. Дуже слабким сім’ям льоток зменшують до мінімуму. Зазвичай слабких сімей на пасіці небагато, тому одразу проводять їх огляд, навіть якщо погода не сприяє. Видаляють цвілі, зіпсовані стільники, гніздо сильно звужують і ретельно утеплюють.
Все це дозволить слабкій родині протриматися до кращої погоди, коли її приєднують до сильнішої або зміцнюють відведенням.
Екстреної допомоги бджоляра вимагають і голодні сім’ї.
Їм замінюють 1-2 порожні рамки частково роздрукованими рамками з медом, щоб полегшити голодним бджолам доступ до корму. З гнізда виймаються незайняті бджолами стільники. Якщо немає стільників з медом, бджолам дають цукрово-медове тісто, а в комірки одного з стільників заливають склянку теплого рідкого сиропу.
В оцінці обльоту та прийнятті рішень щодо подальших дій, бджоляру допоможуть записи про вийняте кілька днів тому підмор.
На невеликій пасіці вже в день першого обльоту можна встигнути перевірити всі вулики. Якщо пасіка велика, цю роботу проводять у найближчий теплий день.
Під час огляду перевіряють наявність запасів, матки (розплоду), можливі недоліки та загальний стан пасіки, що перезимувала.
Оскільки погода в цю пору року ще дуже примхлива, а день короткий, огляд має бути добре організований, щоб за день встигнути перевірити всі вулики. Адже наступний день, що підходить для огляду, може статися лише через 2—3 тижні.
Роботу починають із сімей, які, судячи з підмору та обльоту, найбільше постраждали під час зимівлі. Гнізда благополучних сімей оглядають наприкінці. Навіть якщо деякі з них і не встигнемо оглянути, сім’я напевно не потребуватиме допомоги найближчими днями. Під час огляду не виконують жодних робіт, які можна зробити за гіршої погоди (наприклад, заміна вологих матів, сортування вийнятих стільників тощо). Потрібно тільки дуже швидко і швидко оглянути гнізда і записати результати огляду. Єдине, що можна зробити – у разі потреби вийняти незайняті бджолами стільники. На невеликій пасіці, зрозуміло, такому поспіху немає. Тут за один день можна встигнути та оглянути вулики, та виконати ряд робіт (очистити рамки, під помсти гнізда).
Огляд проводиться так: прибирають бічні утеплювальні мати, потім швидко перебирають рамки, доки не зустрінеться рамка з розплодом. Піднімати та виймати рамки не потрібно, бо через це огляд затягується та гніздо переохолоджується.
Переконавшись у гнізді запасів і розплоду, рамки знову зрушують, гніздо утеплюють. Для сімей, що погано перенесли зимівлю, гніздо може виявитися занадто просторим, тому рамки, не зайняті бджолами, виймають.
У сильних сім’ях немає потреби зменшувати після обльоту гніздо. У слабких сім’ях у цей час краще тісне гніздо, ніж зайва рамка. Вийняті з гнізда рамки тимчасово залишають у вулику, за матом; це зручніше для роботи. Розсортувати вийняті рамки можна і в один із найближчих днів, необов’язково теплий та сонячний. Соти з медом, взяті у здорових сильних сімей, можна буде дати слабким та голодним. Зацвілі, з запасами, що кристалізувалися, забруднені калом стільники, а також стільники інфікованих сімей підлягають перетопці. Якщо таких стільників багато, можна вчинити так: очистити забруднені стільники від слідів екскрементів, зрізати брудні або заплесневілі частини, а решту, з хорошим медом, помістити в котел, наповнений водою, довести до кипіння і кип’ятити 10-15 хвилин. Коли котел охолоне, знімають шар воску та забруднень, а решту, знову підігрів, проціджують через полотно і загущають цукром до концентрації, при якій сиропу не загрожує ферментація (бродіння). Приготовленим сиропом підгодовують бджіл. Це цілком безпечно, оскільки збудники ноземи гинуть за десятихвилинного кип’ятіння.
У гніздах деяких сімей може не бути розплоду. Як правило, це пояснюється або безматковістю сім’ї, або ослабленням сім’ї внаслідок надмірної вогкості, хвороби, зимівлі у занадто великому гнізді.
Засів гальмується головним чином через низьку температуру. Після зменшення гнізд та додаткового утеплення вулика через 4-5 днів матка, ймовірно, почне відкладення яєць. Допомога безматковим та надмірно ослабленим сім’ям надають, коли настають тепліші дні. Поки що сім’ї лише захищають від крадіжки. У голодуючих сім’ях також може бути розплід, але якщо бджоли поводяться спокійно, можна припустити, що матка знаходиться в гнізді.
Якщо вся бджолина сім’я загинула, бджоляр має право припустити, що це сталося через ту чи іншу інфекційну хворобу.
В цьому випадку загиблих бджіл спалюють, стільники перетоплюють. Вулик, щоб він не став розсадником інфекції, дезінфікують полум’ям бензинової лампи.
Під час огляду слід звертати увагу на утеплення та зовнішній вигляд самого вулика. Вологі мати і подушки відразу після огляду замінюють. Найбільш брудні та сирі вулики також слід у міру можливості замінити найближчим часом.
Якщо зимовий підмор не був прибраний раніше, це роблять у день обльоту. Технологія прибирання залежить від конструкції вулика: сміття вимітають з дна через бічні дверцята або ж вичищають спеціальною маленькою «кочергою» через літковий отвір. Прибирання дна не слід проводити відразу після обльоту, оскільки в цей час бджоли-робітниці вже приступають до очищення дна, і їх можна змісти разом із підмором. Краще зробити це рано-вранці, поки бджоли не приступили до роботи. Вранці краще проводити і заміну знімних денців, і вилучення паперових вкладок.
Дмитрієва Уляна
“Вибрані 600 практичних порад. Бджільництво”
Пасіка може зимувати як просто неба (на точці), так і в спеціальному приміщенні – зимівнику (омшанике).
У помірному кліматі потреби у зимівлі в омшанике немає. Вважається, що бджоли добре переносять зимівлю просто неба, якщо середня температура в зимові місяці становить не нижче -18”С.
Дослідження показали, що бджоли, що зимують на точці, краще розвиваються навесні, вони менше хворіють і виробляють мед. Не на користь омшаников свідчать: вартість їх споруди, додаткова праця, яка потрібна для перенесення вуликів та їх огляду взимку, підтримка відповідного мікроклімату.
Переваги омшаников: менша витрата запасів, вулики служать довше, можливість регулювання термінів першого весняного обльоту, захист бджіл від вітрів і стрибків температури.
Перш ніж внести вулики, омшаник потрібно добре провітрити, вибілити, убезпечити від мишей. Вулики вносять після перших заморозків; вони мають бути абсолютно сухими. Найкращі умови зимівлі бувають при температурі від 0 до +4°С; при збільшенні температури до +6 * З приміщення потрібно негайно провітрити або внести лід для зменшення температури.
У омшанике має бути темно і тихо.
Найбільш небезпечна бджолам, що зимують в омшанике, вогкість. Відносна вологість повітря має бути 75-85%. Якщо вологість менша, підлогу потрібно збризнути водою, а у разі підвищення вологості омшаник провітрюють або вносять поглинаючі вологу матеріали (дерев’яне вугілля, сухе гашене вапно, сухий торф і т. д.). Навіть короткочасні та невеликі відхилення від верхньої межі норм температури та вологості, особливо у другій половині зими, значно погіршують перебіг зимівлі порівняно із зимівлею просто неба.
Можна помістити вулики в порожній сарай або в інше приміщення, за умови, що бджолам буде забезпечений абсолютний спокій.
Під відкритим небом ми не можемо впливати на температуру і вологість повітря, але необхідно захистити вулики від різких вітрів (особливо північних і східних).
Якщо вітер проривається через «дірки» в живоплоті, заслінкою можуть стати снігозатримувачі або гілки хвойних дерев. Окремі вулики можна закрити від вітру ширмами із плівки або перенести в захищене від вітру місце. Сильні вітри швидко переохолоджують вулик і можуть стати причиною поганої зимівлі сімей, хоча вулики були підготовлені правильно.
Догляд за добре підготовленою до зими пасікою не складний: досить загального нагляду для забезпечення бджолам спокою.
Іноді слід перевіряти, чи не турбує сім’ю гілка, що стукає об дах, відірвався шматок руберойду і чи не підбираються до вулика гризуни. Якщо поблизу водяться синиці та дятли, льотки слід закрити гратами. Не потрібно багато ходити пасікою, особливо в морозні дні і близько від вуликів. Будь-яке занепокоєння бджолиною сім’ї призводить до розпушування клубу та додаткової витрати запасів. Якщо спокій сім’ї порушено, то стан рівноваги бджоли повернуться лише за три дні.
Шар м’якого пухнастого снігу на даху та літковій дошці – додаткове утеплення для вулика.
Однак при сильній відлизі сніг може намочити дах вуликів, критих руберойдом. У цьому випадку сніг слід змісти і переконатися, що верхнє сухе утеплення (вологе потрібно відразу замінити). Сніг, що тане, у льотків може змерзнутися, якщо повернуться морози, і перекрити доступ повітря в вулик. Тому у відлигу цей сніг треба прибирати: невеликий занепокоєння, яке зазнають через це бджола — менше зло, ніж припинення вентиляції вулика.
До середини січня – початку лютого прослуховувати вулики не потрібно.
У другій половині зими краще 1-2 рази перевірити (у теплі дні), як протікає зимівля. Прослуховування проводять за допомогою гумового шлангу, один кінець якого вставляють у льоток, а другий приставляють до вуха.
Якщо зимівля йде нормально, у вулику чується рівний шум, іноді настільки тихий, що його важко розрізнити.
Не можна, проте, стукати по вулику. Зазвичай, стурбовані рухом на пасіці, бджоли відгукуються голосніше.
Рівний, але надто гучний шум під час відлиги – знак того, що бджолам надто жарко чи душно, і потрібно збільшити літковий отвір.
Схожий, але різкіший шум бджоли видають при занадто великому русі повітря у вулику. В цьому випадку на дні буде вже багато підмору, вогкість. Такий вулик потрібно прикрити від вітру або обережно перенести до іншого місця.
Гучний шум, при тому, що бджоли іноді з’являються в льотковому отворі, характерний для сімей, яким тісно в гнізді і, внаслідок цього не вистачає корми та води. У такій ситуації збільшують льотковий отвір, на дно вулика поміщають шматок просоченої водою вати, а якщо на вулиці тепло, поміщають у вулик попередньо нагрітий сот із запечатаним медом. Голодні бджоли шумлять дуже тихо, шум схожий на шелест сухого листя. У голодні сім’ї негайно дають цукрово-медову підгодівлю, що складається з цукрової пудри і рідкого меду (який мед, що кристалізувався, розтопити) в пропорції 10:4. Сформовану з цієї маси «коржик» кладуть на верхні планки рамок так, щоб бджоли мали до нього вільний доступ з 1-2 вуличок. « Коржик » кладуть у найтепліше ( на дотик ) місце . Зверху її прикривають пергаментом та накривають подушечкою. Сироп можна буде дати лише після обльоту.
У сім’ї, що втратила матку, чути неспокійний, ніби жалібний шум, помітні голоси окремих бджіл.
Дуже голосно, трохи нерівно і нетерпляче шумлять бджоли з переповненими кишечниками: їм загрожує пронос.
Таким сім’ям потрібно забезпечити якомога ранній очисний обліт. Взимку, у морози, можливий лише спровокований штучний обліт у нагрітому приміщенні. Це дуже трудомістка процедура, практично здійсненна лише по відношенню до 1-3 родин. Використовується рідко, в особливих випадках (коли, наприклад, потрібно рятувати сім’ю з дуже цінною маткою (іншої породи, виключно плідної, селекційної). Вулик ввечері вносять у невелике тепле приміщення (близько 25 “С) і широко відкривають льоток. Вночі бджоли зігріваються, клубень розпушується, починають обліт. Тоді можна оглянути стільники, прибрати забруднені або запліснівлі запаси, замінити їх доброякісними, нарешті, очистити дно вулика.
Слід пам’ятати, що підлога, марля, меблі у приміщенні будуть забруднені калом бджіл. У кімнаті має бути тепло протягом усього часу обльоту. З настанням сутінків бджоли повернуться у вулик, але певна частина їх загине поза вуликом. Якщо стоїть мороз, пізно ввечері вулик переносять у темний холодний льох, де бджоли поступово знову сформують клуб. На точок вулик виносять через 2-3 дні; у відлигу вулик можна винести на вулицю відразу. У кімнаті після обльоту прибирають і вносять наступний вулик.
У регіонах із теплим кліматом перший обліт бджіл можливий уже в середині — наприкінці лютого. Тут зимівля, як правило, протікає благополучніше.
Якщо зима дуже мінлива, з великими коливаннями температури, частими опадами, високою вологістю повітря, догляд за пасікою, що зимує, більш трудомісткий. Потрібно постійно стежити, щоб літкові отвори не закрилися заледенілим снігом не були забиті підмором. Американці кажуть: якщо хочеш, щоб бджоли добре перезимували, подбай про це не взимку, а влітку. Правильно підготовлена пасіка не створює бджолярові клопоту взимку.
Дмитрієва Уляна
“Вибрані 600 практичних порад. Бджільництво”
Поповнюючи зимові запаси бджолиної сім’ї, слід враховувати біологію бджіл, закономірності підготовки їх до зими, зимівлі та весняного розвитку. Мало просто запобігти голодній смерті бджіл взимку, потрібно подбати про те, щоб наступний бджільницький сезон пройшов якомога ефективніше.
У період від останніх (друга половина жовтня) до перших весняних обльотів сильна бджолина сім’я, що добре перезимувала, витрачає близько 6—7 кг запасів. Але кількість запасів має бути такою, щоб до першого весняного медозбору в гнізді залишалося ще 4-6 кг меду. Якщо весняний медозбір малий, резерв меду має бути ще більшим. Ми вже говорили про те, що переробка цукрового сиропу виснажує бджіл та скорочує їм життя. Тому було б верхом легковажності підгодовувати бджіл навесні цукром.
З іншого боку, запаси не повинні бути надто багатими, оскільки для утворення зимового клубу потрібна певна площа вільних від меду сотів, в комірках яких ховаються бджоли, що зимують. Обидві ці деталі мають великий вплив на правильний перебіг зимівлі – полегшують утримання відповідних температур у клубі, а також дозволяють ощадливо витрачати енергію бджіл.
На рамку сотів дається 1,6-2,0 кг запасів.
Чим більший формат рамки і чим слабша родина, тим більше запасів має бути у вулику. Такі кількості меду (цукору) повинні знаходитися в зимовому гнізді, коли в гнізді вже немає відкритого розплоду, який би їх витрачав. За підсумками даних головного осіннього огляду оцінювати запаси сім’ї не можна. Адже після нього проводилося часткове поповнення необхідного запасу, червестимулююча стимулююча підгодівля, можливо, використовувався медозбір, що підтримує.
З іншого боку, у серпні виховується близько 25-30 тисяч личинок у кожному вулику, і для їх годування потрібно 10-12 кг меду або меду та цукру. Тому, перш ніж поповнити запаси для зимівлі, слід ще раз оцінити їхню величину. Як правило, оцінка проводиться протягом 2-3 днів після закінчення стимулюючої підгодівлі, тобто. у другій половині серпня – у перші дні вересня або дещо раніше (якщо пасіка розташована в районі суворого клімату або якщо осінній медозбір відсутній). За наявності осіннього медозбору термін ревізії гнізд має бути співвіднесений із терміном осіннього медозбору.
Під час другого осіннього огляду оцінюють стан всього гнізда, але швидко і швидко, частина рамок при цьому навіть не дістають.
Не можна змінювати розташування рамок, виймають лише бічні, які ще під час попереднього огляду передбачалося вилучити. Відповідно до сили сім’ї гніздо або звужують, або розширюють.
Запаси у зовнішніх стільниках можна оцінити, висуваючи або виймаючи рамки (виймати можна лише їх!). Розплід у цей час розташовуватиметься лише на внутрішніх стільниках, які слід оглянути та записати кількість (у кв. дм) відкритого розплоду та засіву, оскільки на виховання цих личинок піде певна кількість меду. Крім того, “на око” оцінюють (у кв. дм) кількість перги. Це не важко, тому що площа в 1 кв. дм легко уявити. Цей огляд, як і головний, потрібно провести протягом 1-2 днів, не затягуючи, тому що восени погода нестійка, і, якщо час втрачено, потім буває важко його надолужити.
Закінчивши огляд, треба підрахувати брак запасів у кожній сім’ї, маючи на увазі, що на 1 кг нестачі дається 1 кг цукру. Сім’ям, що мають відкритий розплід, дають додатковий цукор для його виховання.
І тут на 1 даданівскую рамку дають 2 кг цукру. Американці більш економні: вони дають на виховання 1 личинки 1 осередок меду. на 1 кв. дм із двох сторін засіяного стільника дають 1 кв. дм із двох сторін запечатаного стільника з медом, тобто 300-330 г меду або цукру.
Дещо більше цукру дається, якщо сім’ї використовували пізній падевий медозбір. Бджоли укладають запаси, починаючи від верхньої планки та ззаду, переходячи потім все нижче і вперед. Використання запасів відбувається у зворотному порядку. Якщо є ймовірність, що в гніздових стільниках залишилася якась кількість паді, то безпечніше збільшити кількість цукру, що дається бджолам (2,2 кг на велику рамку, 1,8 кг на меншу рамку), щоб клуб не дістався до падевого меду. Взимку клуб пересувається (вгору на вузькій і високій рамці або вгору і назад на широкій і низькій рамці) приблизно на 10-15 см. Якщо на цій поверхні буде розміщений цукор, використання падевих запасів почнеться після весняного обльоту, а отже, не становитиме бджіл небезпеки.
Дмитрієва Уляна
“Вибрані 600 практичних порад. Бджільництво”
Ще не встигне закінчитися головний взяток, а перед бджолярем постає вже нове завдання – підготувати бджіл до зими так, щоб вони могли не тільки її перенести, а й зберегти енергію, необхідну для весняного зростання сімей.
Сприятлива зимівля, за словами російського бджоляра минулого століття Г. П. Кандратьєва, – це фундамент бджільництва.
Від того, якої якості підуть сім’ї в зиму (сила, вік бджіл та маток, кількість корму тощо) і як вони її перенесуть, багато в чому залежить успіх чи невдача бджолярної ферми у майбутньому сезоні.
Осінні роботи тому вважаються найбільш відповідальними зі всіх сезонних робіт пасічника.
Підготовка бджіл до зими на промисловій фермі складається з чотирьох основних операцій: заготівлі кормів під час продуктивних взятків, нарощування великої маси молодих та вироблення старих бджіл восени, видалення з вуликів зайвих корпусів та постановки на гнізда кормових.
Після закінчення сезону господарсько цінною сім’єю треба вважати ту, яка матиме не менше 3 кілограмів бджіл, переважно молодих, плодову молоду матку, 30 кілограмів доброякісного друкованого меду і займатиме два, а сім’ї більшої сили, що розвиваються з двома матками, – три корпуси.
До вирощування таких повноцінних сімей приступають не пізніше як за 2 місяці до того часу, коли нічні похолодання змусять бджіл піти з крайніх сомів усередину гнізда і зібратися щільнішою масою навколо матки та залишків розплоду. У районах центру починають нарощувати бджіл приблизно першій половині серпня, але в півдні – 3-4 тижнями пізніше.
При утриманні бджіл у багатокорпусних вуликах сім’ї, як відомо, до кінця останнього літнього хабара істотно не слабшають, але бджоли, які взяли участь у медозборі, для зимівлі вже непридатні. Якщо вони залишаться і підуть у зиму, то на щасливий результат зимівлі важко розраховувати. Організм старих бджіл зношений, при похолодання вони споживають меду більше молодих, будучи в той же час поганими виробниками тепла. Вимирають старі бджоли у перші і особливо наступні місяці зимівлі. Помічено ще й те, що під час зими неспокійніше поводяться ті сім’ї, в яких більше старих бджіл. Завдання бджоляра -покласти на них весь тягар по догляду за розплодом і роботі в полі, виробити їх настільки, щоб до кінця осені вони зійшли нанівець.
Щоб повніше завантажити старих бджіл, пасіки мають джерела осіннього хабара і залишають їх біля нього можливо довше. На ньому остаточно зносять себе польові бджоли, а молодші з них – на вирощуванні розплоду. Догляд за розплодом більш ніж будь-яка інша робота зношує організм бджіл і вкорочує їхнє життя. Процес убутку старих бджіл і народження молодих протікає одночасно і тим інтенсивніше, чим стійкіше і триваліше осіннього хабара.
Добре перенести зиму та забезпечити майбутнє сім’ї можуть тільки ті бджоли, які, народившись, не брали участі у жодних роботах.
Щоб за 2 місяці осіннього розвитку сім’я наростила якнайбільше молодих бджіл, їй треба створити такі умови, за яких матка з перших днів цього періоду могла відкладати гранично велику кількість яєць і працювала 6и на такому рівні не менше 4 тижнів. В інші 4 тижні проінкубується весь розплід і молоді бджоли встигнуть облетітися та очистити кишечник. Бджоли, що народилися з яєць, відкладених у перший тиждень і тим більше в наступні, участі в догляді за розплодом вже не братимуть, а до робіт у полі за своїм віком не будуть готові, та таких робіт у цей пізній час і не буває. Тому бджоли йдуть у зиму фізіологічно зовсім молодими.
Отже, щоб наростити якнайбільше молодих бджіл до зими, необхідно в кожній сім’ї мати молоду, тільки нинішню матку, рясні запаси меду та перги, гарне, тепле гніздо. Вкрай важливо забезпечити бджіл невеликим підтримуючим осіннім хабаром. Усі ці ланки становлять єдиний комплекс прийомів, що визначають суть методу нарощування молодих бджіл до зими.
Практика показує, що восени найбільшу кількість яєць за добу відкладають нинішні матки, і лише ті з них, які не брали участі у підготовці сім’ї до головного хабара сезону. Матки цього ж року, але виведені навесні, помітно менше кладуть яєць і закінчують роботу раніше, ніж ті, які розпочали яйцекладку у другій половині літа. Перші до цього часу вже встигли відкласти по кілька десятків тисяч яєць і якоюсь мірою втомилися, а другі, ще повні сил і енергії, практично приступили до яйцекладки.
Молоді матки, які почали працювати лише після головного хабара, під час наступних медозборів розвивають високий темп несучості. Особливо високою плідністю і довшим періодом осінньої яйцекладки мають матки сірої гірської раси. У проблемі вирощування сильних сімей до зими на півдні вони можуть відіграти важливу роль.
Молода матка здатна працювати з властивою їй енергією за умови, якщо її не обмежуватиме гніздо, стільники в ньому будуть правильно відбудовані і теплі, коричневі (у свіжовідбудовані стільники, в яких розплід не виводився, матки восени, як і навесні, яєць не кладуть) і об’єм його буде відповідати.
Відомо, що бджоли в ході продуктивних хабарів зношуються, сім’ї до кінця медозбору зменшуються у розмірі. Як тільки контрольний вулик покаже наближення кінця хабара, з вуликів знімають усі медові корпуси, крім розплодних. Якщо в гніздовому корпусі більшість сотів заповнена розплодом, цей корпус ставлять медовий, який колись перебував з нього.
Після зняття корпусів із медом сім’ї зазвичай залишаються у чотирикорпусних вуликах. У таких вуликах корми та розплід розміщуються у трьох верхніх корпусах. Нижній стає непотрібним: матка сюди працювати не спускається, їй цілком вистачає місця у теплішій частині гнізда. Нижні корпуси тому видаляють у перші ж дні після зняття медових, залишаючи лише по три корпуси.
Якщо після відбору меду сім’я залишається не в чотирьох, а в трьох корпусах, а нижній виявиться забитим пергою, що часто спостерігається в місцевостях з великою кількістю пилконосів, його замінюють на корпус з коричневими стільниками, в яких будуть невеликі ділянки меду і перги. Цей корпус краще поставити у середину вулика. З розплідного корпусу, який тепер займе місце нижнього, матка невдовзі перейде на вільні стільники середнього корпусу і розвине в ньому високий темп яйцекладки.
Якщо нижні корпуси не замінити, то в цьому, начебто, великому вулику корисної площі для роботи молодої матки виявиться недостатньо. Вона не знайде в ньому необхідного їй простору, і сім’я не наростить такої кількості бджіл до зими, яку вона могла б наростити.
Одночасно з переукомплектування гнізд після головного хабара верхні льотки закривають, донья перевертають, вставляють вкладиші. Це допоможе сім’ям краще захищатися від бджіл-крадіїв і з меншими витратами сил та енергії дозволить підтримувати необхідний температурний режим у гніздах.
Осіннє нарощування бджіл знаходиться у прямій залежності від кількості корму у вулику та хабар у природі.
Сім’я може нормально готуватися до зими лише тоді, коли у її гнізді повний добробут. Інстинкт розмноження проявляється особливо сильно при великих запасах меду та перги і якщо бджоли щодня вносять хоча б невелику кількість свіжого нектару та пилку. Ці сприятливі для зростання умови створюють постановкою на вулики корпусів з медом та розміщенням пасік біля джерел осіннього хабара. Сім’ї нарощують великі резерви молодих бджіл до зими.
Яких-небудь спеціальних прийомів стимулювання осінньої яйцекладки маток, якими користуються бджолярі на пасіках з l2-рамковими вуликами (підживлення, роздрукування маломідних стільників та ін), на фермах, обладнаних багатокорпусними вуликами, не застосовують.
До кінця осіннього розвитку, коли матки припинять яйцекладку та рамки в основному звільняться від розплоду, гнізда комплектують на зиму. Верхні корпуси, куди бджоли восени могли скласти недоброякісний (падовий) мед, і нижні, вільні від розплоду, видаляють. Середні, де може ще опинитися залишки розплоду, навколо якого бджоли вже нудьгують і починають формувати зимовий клуб, опускають на донья і на них ставлять по корпусу з медом, заготовленим для зимового харчування бджіл в один з найкращих хабарів сезону.
Кормовий корпус – найважливіше досягнення практичного бджільництва, яке приніс із собою розбірний багатонадбудовний вулик. У ньому не тільки корм найвищої якості, а й його велика кількість. Кормовий корпус це той елеватор, з якого сім’я бджіл черпає для себе все, що їй потрібно для життя з осені до нового врожаю. А якість і велика кількість корму – це насамперед збереження енергії молодих бджіл восени, хороша зимівля, швидке зростання сімей навесні, найбільш повне використання всіх хабарів сезону та значне заощадження праці та часу бджолярів.
Методом утримання бджіл з кормовим корпусом – одним із найпрогресивніших у сучасному промисловому бджільництві – успішно користувався ще Н. М. Вітвіцький. З кожного свого вулика він влітку знімав по одній верхній наповненій медом надставці, зберігав до осені і до кінця осіннього розвитку ставив понад гнізда сім’ям, які мали мало меду. «Частина знятих вуликів (надставок.-Авт.), – радив він, – бережіть для годування тих бджіл, наприкінці літа та восени які досить не запаслися медом на зимовий свій корм».
За наявності кормових корпусів виключена зимівля на недоброякісних кормах: падевому меді, вересовому, швидкокристалізується (з хрестоцвітих та соняшнику).
Гніздо сім’ї комплектують на зиму з двох корпусів – верхнього кормового та нижнього, що складається з маломідних стільників, на яких в основному і формується бджіл. Влаштоване таким чином гніздо у двокорпусному вулику нагадує гніздо диких бджіл, підготовлене ними самими до зими.
Клуб бджіл у двокорпусному вулику переміщається не по горизонталі – від передньої стінки до задньої, як це буває у всіх однокорпусних вуликах, а по вертикалі – знизу вгору, як у природній оселі. Двоярусне гніздо близьке до природного ще й тим, що бджоли в ньому завдяки простору між рамками нижнього та верхнього корпусів мають можливість легко переходити з однієї вулички до іншої або з периферії клубу всередину його. Лабіринти та проходи, які зазвичай бувають у гніздах диких бджіл, і дозволяють їм вільно переміщатися у клубі, замінюють міжкорпусний простір.
У практиці американського бджільництва багато років застосовується так звана кормова надставка. Це той самий корпус, але заввишки наполовину менше. Його розміру відповідають і рамки. Ставлять їх на вулики для заповнення медом тоді, коли і кормові корпуси.
Кормові надставки дають не тільки сім’ям, які виростили до зими лише по 1 – 1,5 корпусу бджіл і яким більшої кількості корму, ніж є в надставці, не потрібно, але нерідко і сильним, що займає восени по два корпуси і більше. Вважають, що запасів меду, які бувають у гніздах та кормових надставках, більш ніж достатньо на весь осінньо-зимовий період, а на ранньовесняний їм дають нові кормові надставки чи навіть цілі корпуси.
Відомо, що під час зимівлі, особливо неблагополучної, мед нерідко псується (кристалізується або, навпаки, розріджується і закисає), а в сім’ях, що захворіли на пронос, мажеться екскрементами і навесні вже не використовується бджолами. Якщо ж мед, що залишається після зимівлі бджіл у їхніх гніздах, зберігати на складі, то він оберігається від псування. Так і роблять бджолярі-фермери: вони зберігають ці надлишки меду на складі та віддають бджолам після зимівлі.
Американська практика використання у бджільництві кормових надставок (напівкорпусів) цінна і заслуговує на те, щоб її активно впроваджувати на промислових фермах нашої країни.
Коли бджіл нарощують до зимівлі за допомогою маток-помічниць (в районах із весняним продуктивним хабарем), сім’ї восени зазвичай займають по три корпуси. При остаточному комплектуванні таких гнізд кормові корпуси дають замість верхніх. Зимою кожна об’єднана сім’я йде у трьох корпусах. Такі сильні сім’ї мають здатність протистояти впливу низьких температур і легко переносять найсуворіші та найтриваліші зими без будь-якого додаткового утеплення гнізд.
Бджоли, що зимують у трьох корпусах, формують клуб у середині великого гнізда, з боків огороджуючи себе своєрідною медоперговою оболонкою. Основні запаси меду, як і за змістом бджіл у двох корпусах, розташовуються над гніздом, у третьому корпусі. Рамки з пертою залишаються в обох нижніх корпусах. Клуб з осені формується переважно в середині вулика, частково захоплюючи стільники верхнього та нижнього корпусів, а приблизно до половини зимівлі переміщається в обидва верхні корпуси.
При такому розташуванні клубу бджоли взимку мимоволі стикаються з медом і пергою і при потребі споживають те й інше. Організм бджоли під час зимівлі отримує все необхідне для нормального існування, що дуже важливо у практичному бджільництві.
Відомо, що бджоли, що зимують тільки на одному вуглеводному кормі, втрачають з організму великий відсоток білка, термін їхнього життя коротшає, навесні сім’ї ростуть уповільнено, потомство від них народжується кволим і малопродуктивним.
Під клубом бджіл, що зимують у трикорпусному вулику, створюється своєрідна повітряна подушка (як у природній оселі бджіл), яка сприяє нормалізації вологості у вулику.
Відомий знавець практичного бджільництва М. А. Дернов не випадково передбачив у своїй конструкції вулика великий підрамковий простір. В українських лежаках (на вузько-високу рамку) бджоли також зимують краще, ніж у 12-рамкових. У вуликах з вузько-високими стільниками буває менше вогкості та підмору.
У гніздах, складених із трьох корпусів, як показує практика, бджоли зимують добре, сім’ї навесні швидко ростуть і вимагають меншої уваги (рідше доводиться міняти корпуси місцями). Зимівку із вільним від бджіл нижнім корпусом чехословацький вчений Б. Томашек називає повітряною. Він показує, що у таких гніздах бджоли зимують краще, ніж у звичайних. У вуликах буває сухо, сім’ї вигодовують розплоду навесні на 20-б0, а влітку на 30 відсотків більше і збирання меду збільшується наполовину.
Кубанський бджоляр І. Ганкевич залишав на зиму в трикорпусних вуликах не лише сильні, а й середні сім’ї. На її думку, великий обсяг гнізда не надає негативного впливу на зимівлю бджіл, ні весняний розвиток їх.
Після закінчення останнього осіннього хабара бджіл звозять на центральну садибу, вулики розміщують біля зимівників, а з настанням стійких холодів забирають у приміщення.
У господарствах, де бджоли зимують на волі, вулики з кочівлі зазвичай повертають на свої стаціонарні пасіки, ставлять на підставки і наприкінці осені обгортають толем. Тут вони й стоять до весни. Якщо на деяких стаціонарних пасік немає джерел ранньовесняного хабара, то з останнього хабар бджіл перевозять туди, де він є. У деяких випадках таке перевезення вигідніше, ніж подвійне (з осінніх медоносів на пасічну садибу, а з неї до джерел весняного хабара), особливо в тих районах, де раннє кочівля зривається через бездоріжжя.
Сім’ї, що зимують на волі, знаходяться під прямим і постійним впливом зовнішнього середовища. Чи падає температура повітря або дмуть пронизливі вітри, чи раптово настало потепління чи ллють дощі – на все це реагують бджоли, і тим сильніше, чим різкіше ці коливання і що гірше вони від них захищені. Особливо згубно впливають на зимуючих під відкритим небом бджіл північні та східні вітри. Вони видмухують з вулика тепло і знижують температуру в самому бджіловому клубі. Відновлюючи її, бджоли набагато більші, ніж їм потрібно для підтримки життєдіяльності, витрачають меду – свого головного енергетичного палива. Якщо бджоли піддаються тривалий час дії вітру, вони зношуються, і сім’я, яка пішла взимку навіть з великою кількістю молодих бджіл, виходить із зимівлі якісно ослабленою, з бджолами, які вимирають навесні, перш ніж відтворять потомство.
Особливо сильно зношуються бджоли у вуликах на рамку 435х300 міліметрів. Клуб бджіл, що зимує у 12-рамковому вулику або лежаку, виявляється роз’єднаним на зовсім ізольовані один від одного вулички. Бджоли позбавлені можливості переходити з вулички в вуличку і не можуть проникати з периферії до ядра клу6а ні зверху (рамки щільно прикриті полотном), ні з боків, ні знизу (через холод). Кожна вуличка бджіл фактично живе самостійним життям і змушена сама, невеликою кількістю особин, а не сукупними силами сім’ї протистояти впливу суворих зовнішніх факторів.
Цілком інші умови, близькі до природних, створюються для бджіл у багатокорпусних вуликах. Завдяки тому, що гніздо комплектується на зиму з 2-3 ярусів стільників, між кожною парою яких є простір, бджоли кожної вулички легко спілкуються між собою. Ті з них, які складають оболонку клубу, протискуються всередину, щоб зігрітися і підкріпитися кормом, а на їхнє місце приходять інші, з глибших шарів. Сім’я, таким чином, живе єдиним, цілісним організмом і з найменшою тратою сил та енергії долає труднощі зими.
Якщо велике підмор’я зазвичай говорить про те, що в зиму пішло занадто багато старих бджіл, то передчасне весняне ослаблення сімей – завжди результат поганої зимівлі.
На великих товарних фермах бджіл залишають на зиму на волі у такому вигляді, в якому вони були пізно восени. Стінки вуликів, дно та утеплена стеля цілком надійно вкривають гніздо від зимових холодів. У районах з великим сніговим покривом зимівля бджіл протікає нормально навіть у п’ятдесятиградусні морози, якщо пасіка не пронизується вітрами і вулики занесені снігом.
У місцевостях, де зими бувають із сильними вітрами або вологі, сніг довго не тримається, багатокорпусні вулики зазвичай загортають у темні повітронепроникні та вологовідштовхувальні матеріали. Найчастіше для цього використовують толь, руберойд, пергамін. Перед укриттям вуликів нижні льотки скорочують до 2-3 см, а у верхніх корпусах їх відкривають, на гнізда кладуть товсті подушки (краще мохові), попередньо відкривши отвір у стелях, призначений для видалення бджіл, або спеціально вирізане вентиляційне.
Вулик обгортають разом із дном і дахом, обв’язують шпагатом, проти льотків прорізають відповідні отвори. Щоб між толем та стінкою вулика в зоні льотків не утворився зазор, який заважатиме виходу бджіл з вулика і за який може потрапляти дощ або сніг, сорочку в цьому місці притискають до стінки планками, попередньо видовбавши в них літкові отвори. Для того, щоб отвори не змістилися, планки зміцнюють, підсунувши їх під обв’язку, а нижні льотки прикривають похило поставленими дощечками. У такому вигляді вулики йдуть у зиму.
Верхня льотка і повітропроникна стеля відкривають для виходу з житла бджіл водяної пари, що утворюються в результаті життєдіяльності сім’ї. Встановлено, що сім’я, яка витратила взимку кілограм меду, виділяє приблизно таку саму кількість води. Якщо водяні пари не знайдуть виходу з вулика, то вони, внаслідок значної різниці температур повітря, що виходить з клубу і знаходиться у вулику, осядуть на стінках вулика і на стільниках, вільних від клубу, у вигляді крапельок води. З часом у вулику стане сиро, а це різко погіршить зимівлю бджіл.
Боятися того, що через відкритий верхній льоток, що є своєрідною витяжною трубою, гніздо сильно охолоджуватиметься, не слід, оскільки він незабаром покриється інеєм, який уповільнить обмін повітря у вулику.
Мохова подушка захищає гніздо зверху від охолодження і частково вбирає вологу, що не вийшла через літок.
Сорочки на вулики надягають незабаром після того, як бджоли почнуть утворювати зимовий клуб, але ще матимуть змогу облітатися.
Обгортки не тільки захищають вулики від вітрів, дощів і холоду, але й сприяють пізньоосінньому та ранньовесняному обльотам бджіл. Під темними сорочками температура у гнізді від сонця значно підвищується. Тепло проникає всередину вулика, руйнує клуб і сприяє обльоту бджіл. З вуликів, не захищених обгорткою, бджоли у цей час не виходять. Важливо також обвернути вулики, поки вони сухі. Обгортковий матеріал при акуратному користуванні служить багато років.
Сприяє виходу бджіл на обліт та сонячне світло, яке проникає через льотки. З вуликів, розміщених льотками на південь, сім’ї облітаються дружніше і в більш пізні терміни. Тому багато бджолярів після повернення з останнього кочівля ставлять вулики передніми стінками на південь.
Втрати тепла, що виробляється бджолами в обернутих вуликах, знижуються до мінімуму, наближаючись до природних.
При укритті вулика толем між стінками та обгорткою утворюється повітряна подушка, що є поганим провідником холоду.
У північних районах Канади, де бджоли переважно зимують на волі, між толем і стінками вуликів прокладають шар сухого листя чи соломи.
Деякі наші бджолярі особливу увагу приділяють утепленню дна. Підставку заповнюють торф’яною крихтою, кострою або хвоєю. Щоб вона не відволожилася і не передала вологість дну, підставку поміщають не на ґрунт, а на шматок толю або руберойду.
У місцях з рясними снігопадами вулики зазвичай заносяться снігом, який під час зими є додатковим захистом від вітрів та морозів. Ближче навесні від передніх стін сніг відкидають. В один із сприятливих днів бджоли облетяться. Зазвичай вони виходять із вулика через верхній льоток.
Згубна дія вітрів знижує природний захист: складки рельєфу, чагарникова рослинність, будови. При розміщенні вуликів на зиму це потрібно брати до уваги.
В останні роки пропагувалася зимівля бджіл із наглухо закритими нижніми та верхніми льотками. У таких вуликах створюється підвищена концентрація вуглекислого газу. Вона нібито і обумовлює хорошу зимівлю та швидке зростання сімей навесні.
Практика показує, що без вентиляції у вуликах буває більше цвілі, вогкості та підмору, ніж при частково відкритих нижніх та верхніх льотках.
Слід також зауважити, що в гнізді бджіл, побудованому в дуплі дерева, тобто в їхньому природному житлі, підвищеної концентрації вуглекислого газу утворитися не може. Бджолина сім’я оселюється зазвичай у верхній частині дупла. До його стелі бджоли прикріплюють стільники. Якої б величини ці стільники не були, під ними майже завжди залишається порожній, незайнятий простір. Нижню частину стінок і дно дупла бджоли ніколи не прополісують. Літок у них завжди відкритий, тільки при теплій та помірній зимі він буває ширшим, а в сувору та тривалу – невеликим. Вуглекислий газ, насичений парами, що виділяється внаслідок життєдіяльності сім’ї, через свої фізичні властивості опускається вниз дупла. Тут він, як губкою, поглинається і утримується трухлявою пористою деревиною. Її поглинальні властивості тим вищі, що більше дупло. Видалення вологи в дуплі процес не тільки механічний. Він, безсумнівно, пов’язаний із життєдіяльністю мікрофлори, що руйнує дерево, що гниє. Очевидно, на бджіл сприятливо впливає саме дерево, у якому, як відомо, життєві процеси не припиняються й узимку. Примітно, що бджоли, дикі та одомашнені, що відлетіли з пасік, шукають і знаходять собі притулок лише у дуплах живих дерев. Та кількість кисню, яка потрібна бджолам взимку, надходить до них через льоток і через нього ж виходить із дупла частина пари та вуглекислого газу. Він чудово виконує роль вентилятора.
Таким чином, в природному житлі бджоли знаходяться при постійному доступі свіжого повітря і відсутності вуглекислоти, тобто в атмосфері, протилежній тій, в якій виявляються бджоли у вулику з закритими льотками, що наглухо закриті.
Відомий американський професор К. Фаррар справедливо вказує, що з найкращими результатами бджоли зимують у вуликах із нижніми льотками розміром до 2,5 -5 сантиметрів та повністю відкритими верхніми круглими. На його думку, проникнення повітря через нижній льоток покращує зимівлю та перешкоджає появі вогкості та плісняви на стільниках нижнього корпусу, які не обсиджуються бджолами.
В останні роки більшість наших бджолярів-багатокорпусників стали практикувати зимівлю з двома відкритими льотками, а воронезькі до того ж – і з відкритими вентиляційними отдушинами в стелях. Деякі бджолярі віддають перевагу зимівлі бджіл на волі у вуликах з щільно закритими нижніми і відкритими верхніми льотками.
При такій підготовці сімей та захисті вуликів гольовими сорочками зимівля бджіл у багатокорпусних вуликах з товщиною стінок 25-35 міліметрів проходить однаково добре в різних кліматичних зонах.
Встановлено, що товщина стінок вулика разом з матеріалом, що утеплює, істотно не впливає на зміну температурного режиму в гнізді. Якщо вплив холоду сильний і тривалий, то температура повітря, що оточує клуб, буде майже однаковою із зовнішньою, але у вулику з товстими стінками вона впаде трохи пізніше, ніж з тонкими. Причому ця відмінність у часі буває настільки коротким, що його до уваги не беруть. Не випадково тому американські бджолярі залишають зимувати бджіл на волі навіть у вуликах із товщиною стінок 22 міліметри не лише у південних, а й у північних штатах.
Добре відомі випадки виживання поїв у районах із суворою та тривалою зимою поза дуплом, просто просто неба. Відбудовані ними стільники на гілках дерева захищалися лише 2-3-міліметровою прополісною сорочкою.
У процесі природничо-історичного розвитку бджоли виробили цінну властивість самоізолюватися від дії низьких температур. Активно реагуючи на ті чи інші зміни температури зовнішнього повітря, клуб може зменшуватися, утворюючи щільну кірку з бджіл завтовшки кілька сантиметрів, або збільшуватися в обсязі. Встановлено, що життя бджіл протікає нормально, навіть якщо температура на відстані 2-2,5 см від оболонки клубу впаде нижче нуля.
Для благополуччя зимівлі бджіл більше значення, ніж товщина стінок вулика, мають кормові запаси. Сильні продуктивні сім’ї перенесуть зиму незалежно від того, утеплений їх вулик зовні чи ні, якщо потреба бджіл у меді та перзі під час зимівлі буде повністю задоволена. Щоправда, сім’ї, не вкриті толем від вітру, витратить значно більше корми та енергії.
У гніздах може передчасно, задовго до закінчення зимівлі, з’явитися розплід. Розвиток його цієї пори протікає не при 35, як навесні і влітку, а при 32 градусах тепла. За такої температури починають особливо посилено розмножуватися суперечки ноземи. Якщо бджоли заражені нозематозом, хвороба прогресує, сім’ї слабшають.
При зимівлі бджіл у приміщеннях вулики ставлять один на інший у 2-3 яруси.
Сім’ї, які перебувають у зимівнику, особливого догляду не потребують. Кормів у них більш ніж достатньо, якість меду відмінна. Проти проникнення в зимівник гризунів завчасно вживають заходів: у нори і по кутах кладуть отруєні приманки, підлогу посипають піском шаром 10 сантиметрів, встановлюють автоматичні мишоловки, льотки закривають загороджувачами.
Зимівники відвідують рідко і в основному лише для перевірки показань приладів та для вжиття заходів, що нормалізують температуру та вологість повітря. Якщо зимівник відповідає всім технічним вимогам, то коливання температури та вологості бувають у ньому настільки незначними, що бджоли на них не реагують, спокій не порушується.
Допомога окремим родинам, які погано переносять зиму, яку зазвичай рекомендують надавати, на промислових фермах не практикують. Вона обходиться дуже дорого, тому що неминуче призводить до сильного збудження бджіл інших сімей і погіршує зимівлю.
В. Родіонов, І. Шабаршов
“Багатокорпусний вулик та методи бджоловодіння”
Русский
