fbpx

Кочовий спосіб життя

Кочівля є невід’ємним елементом сучасного бджільництва, особливо для господарств, що працюють суто на мед. Принцип простий: чим щільніший медоносний конвеєр, тим більше вихід товарної продукції, а, відповідно, і доходи. Звичайно, у нашій великій країні є чимало регіонів, де потік медоносів у радіусі корисного льоту у 2-3 км. не припиняється, навіть, в умовах стаціонару. Але тим не менш, «чистий медовик», як той Магомет має бути готовий піти до гори, якщо вона не йде до нього. У принципі, будь-яку пасіку теоретично можна перевезти з місця на місце. Питання лише у витратах праці та грошей. Одна справа, якщо пасіка утримується у важких стареньких лежа- ках, що роками стоять на одному місці. І геть зовсім інша, коли мова про сучасні ППС-вулики, оснащені днищами з вентиляційною сіткою, що знаходяться на пересувній платформі!

Куди їхати?

Позаяк, головним питанням є вибір правильного, з точки зору кормової бази, місця для кочівлі. Це, тим більше, важливо за теперішніх високих цін на пальне. Катання «просто так» – виливається у прямий збиток. До того ж, чималенький. Звичайно ж, пасіку слід підвозити до медоносів, якомога ближче. Бажано, за можливості обрати таку точку, звідки можна дістати й інші медоносні масиви, що будуть цвісти пізніше. Для розрахунків сучасні гаджети (смартфони) та відповідні інтернет-сервіси – у поміч. Але справа у тому, що далеко не завжди сам факт наявності  медоносів означає гарний взяток з них. До того ж, кожен медонос має специфіку,  характерні «вибрики». Наприклад, автор цих рядків якось порадив колезі непоганий акаційовий яр для кочівлі на межі Васильківського і Обухівського районів Київської області (село Перше Травня). Акації там було ва- лом – цілі яри, цвіла рясно, але врожаю майже не було! При тому, що за кілька десятків кілометрів, у с. Безрадичі того ж Обухівського району взяток вдався. Пасічникам відомо, що ще більш примхливим медоносом є гречка. Є такі ґрунти, на яких вона взагалі майже не виділяє, наприклад, у окрузі Обухова. Дорогою до Кагарлика (Київська обл.) – вже краще. Але найбільше дає у районі Одеської траси км. за 50- 60 від Києва (села – Гребінки, Пінчуки, Ксаверівка). Звичайно, виділення також залежить від сорту та погодних умов.

Отже, обрати оптимальне місце для кочівлі можна методом проб та помилок, але це – занадто дорогий варіант. Краще, все ж, розпитати знайомих пасічників, що та як. Проте, слід бути готовими до того, що не усі будуть охоче ділитися інформацією. Як-ніяк такі відомості мають ознаки комерційної таємниці, оскільки конкуренти у дійсно «медовому» місці зовсім не бажані. Місцина може бути ідеально медодайною, але якщо її перенаситити бджолами, то усі кочовики ризикують залишитися «з носом».

Де стати?

Після вирішення питання з джерелом медозбору, постає наступне: де саме розмістити  пасіку?  Відповідь  багато  у   чому залежить від способу організації кочівлі. Найбільш популярний варіант на практиці – це, коли група відносно невеликих пасічників організується у такі собі бригади. Пасіки завозяться у лісосмугу, учасники бригади сторожують по черзі, або наймають сторожа. Проте для одинаків, є й інша непогана стратегія. Вона ідеальна, і чи не єдино можлива для пасічників «вихідного дня». Це – розміщення пасіки у когось на подвір’ї (палісаднику) або городі. Автор цих рядків протягом семи років кочував Київщиною зі своїми 20-30 сім’ями саме таким способом у середньому двічі на сезон (акація + гречка). Бувало, траплялося усяке, але у цілому метод перевірений і більш, ніж робочий!

Прогулюючись хуторком чи селом поруч з медоносами, на око підбирається підходяще подвір’я. Звичайно, якщо воно загороджене високим парканом, а на воротах присутній напис «про злу собаку», то це – не варіант. Куди більше шансів «пристати» на просторому подвір’ї нижче середнього достатку, де проживають літні люди. Коли ціль обрана, треба  просто покликати госпо- дарів, відрекомендуватися, та розповісти усе, як є. У крайньому випадку, хазяї порекомендують, до кого з сусідів можна звернутися з такою справою. Річ у тім, що біля «медових» місць жителі вже звикли до такої практики, є навіть подвір’я, що «спеціалізуються» на прийомі кочових пасік. Слід відзначити, що якщо пасіка на колесах (платформа, павільйон), то діапазон пошуку різко скорочується, оскільки треба не тільки велика ділянка, але  і зручний заїзд. У  той  же  час, якщо вулики багатокорпусні, то їх легко розмістити щільно в один ряд десь під тином. У якості підставок можна використати підручні матеріали, що є у господарів. У крайньому випадку, за певних умов, можна розмістити вулики прямо на землі.

Як домовитися?

Передусім, не завадить перевірити ступінь самостійності господарів, бо буває так, що вони дадуть добро, а потім навідаються діти і усе різко зміниться. Крім того, слід обговорити приблизні строки «стоянки» та обов’язково винагороду, що справляється натурою, тобто медом. Це варто зробити навіть, якщо господарі сором’язливо приговорюють, щось типу: «та ладно, скільки дасте, стільки і буде…». Попередня домовленість дозолить уникнути подальших непорозумінь. Історично так склалося, що «таксою» вважається по півлітри меду з вулика (принаймні, так було кілька років тому у Київській області). Тобто, постій 20 вуликів на строк до місяця коштуватиме пасічнику десь відро меду. Це – небагато.  У будь – якому випадку господарів ображати не варто, потрабно розстатися друзями. Це – інтерес самого пасічника, бо, скоріш за все, якщо не на наступний рік, то через рік виникне потреба знову розташуватися у цьому ж місці. То ж на додачу до стандартної винагороди не завадить  презентувати  бонус,  скажімо, у вигляді рамки стільникового меду. Якщо  з господарями пощастить, то пасічник може не тільки бути спокійним за схоронність пасіки на час кочівлі, але й розраховувати на поверхневі звіти телефоном (чи добре працюють бджоли), на обід – під час відвідин у вихідні та на приміщення, придатне для відкачки меду! Буває так, що знаходиться непогана садиба, але там вже стоїть чиясь пасіка, хоча вільне місце ще є. Не варто автоматом відкидати такий варіант! Хоча, звичайно, сусіди бувають різні. Хай там як, а автору цих рядків доводилося тричі межувати з колегами на постої – ніяких проблем. Навпаки, тільки нові корисні знайомства!

Інформація взята в журналі «Пасічний Журнал».
Випуск №3  Червень- 2016. Автор не вказаний. стр 7-9.
Youtube канал Пасічного Журналу https://www.youtube.com/channel/UCXGGe…SgkihDSa9w
Сайт http://apijournal.com/

Поделиться:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

cart0
x
Смотреть настольную версию Вернуться к мобильной версии